“Маттерхорн по маршруту Schmidt route” Іван Бандрівський

16 березня двійка українських альпіністів - Іван Бандрівський та Ігор Бабенчук залізли на складний маршрут “Schmidt route” на Маттерхорн. Буквально за п’ять хвилин до закриття Європи на карантин. І це стало, мабуть, найпомітнішим складним сходженням українських альпіністів в 2020 році до періоду outdoor сплячки, пов’язаної з короновірусом COVID-19. Іван та Ігор зі Стрия. Вже давно в альпінізмі. Іван - інструктор клубу Екстрем та власник компанії Travel Band, яка займається цікавими сходженнями по всій Європі, в межах автомобільної доступності.

Іван Бандрівський

Довідкова інформація:

• Matterhorn North Face - SCHMID ROUTE

• Висота: ‎4478 м

• Складність: 80° / WI4+ / M4 / 5-/5

• Перепад: 1200м

• Північна орієнтація.

• Швейцарія, Валлійські Альпи.

• Одна з трьох великих північних стін Альп (Великі північні стіни Альп)

• Перше сходження - Franz und Toni Schmid, з 31 липня по 1 серпня 1931 р. Рік по тому брати навіть отримали золоту медаль Олімпійських ігор.

• Перше соло-сходження: 22 липня 1959 р. Diether Marchart.

• Перше зимове сходження: 3-4 лютого 1962 р. Hilti von Allmen та Paul Etter.

• Ви залізли маршрут, коли вже пів Європи оголосило про закриття кордонів. Як ви наважилися рвонути в Швейцарію?

- Поїздку на цю гору планували завчасно. Так сталося, що якраз перед виїздом прийшла епідемія цього вірусу. В день коли ми виїжджали зі Львова, лише почали говорити про перекриття кордонів для запобігання поширення інфекції. Про введення карантину ще не було мови.

Ми без проблем дісталися до Швейцарії. Лише на чесько-німецькому кордоні нам перевірили температуру. Вже в день коли прибули в Церматт, то дізналися, що від ранку в країні карантин і підйомники не працюють. Тож до підніжжя гори довелося багато йти пішки з рюкзаками. Якраз в цей день мені прийшло повідомлення, що через три дні закривають кордони в Україні.

Маттерхорн, 4478 м, Північна стіна

Ми подолали близько двох тисяч кілометрів, щоб дістатися до гори і перспектива розвернутися і повертатися додому нам не дуже сподобалася. По дорозі ми бачили кілометрові черги на автобанах, якраз в сторону дому. Тому нас в будь-якому випадку чекали випробування при поверненні.

Шлях додому, 1786км

• Це тяжкий маршрут на дуже відому гору. Чому вибрали саме цей маршрут? Які основні складності там?

Давно хотілося пролізти щось цікаве та складне в Альпах. Гора красива, маршрут цікавий. Про нього багато хороших відгуків. Це суцільна комбінація різних типів рельєфу: починається маршрут з крутого сніжного схилу, який плавно перетворюється на льодовий, після льоду - перехід на скелі, пізніше - знову сніг-лід-скелі-лід і так аж до самої вершини. На самій горі раніше я вже кілька раз побував. Маршрутами Хьорлі та Леона. Тож добре знав шлях спуску.

Маршрут Schmidt route по північній стіні Маттерхорну

• Що було саме небезпечне на маршруті? Чи подобається тобі ризик?

Коли ми піднялися трохи вище чотирьох тисяч, тоді рельєф став простішим. Але пересуватися швидко ми не могли, бо трохи відчули висоту. Це були сильно розвалені скелі, середньої важкості, час від часу залиті льодом. Ми рухалися одночасно і було важко організовувати надійну страховку. Тож ми підіймалися фактично без страховки, надіючись лише на себе. Вигляд під ногами додавав адреналіну в кров. По дорозі трапилося кілька шлямбурів, які додавали впевненості, на льоді закрутили один чи два бури.

Ризикувати мені подобається. Коли адреналін зашкалює, то доводиться організовувати всі внутрішні ресурси для контролю над собою та впевненого пересування вперед.

• Порадив би цей маршрут іншим?

Так, звичайно, маршрут дуже цікавий. Ще додам, що його краще лізти в холодну пору, в період з пізньої осені до ранньої весни. В теплу пору багато людей підіймаються маршрутом Хьорлі. І з під них може сипати камінням, якраз на початок цього маршруту.

• Хто і чому команда? Чим ви взагалі по життю робите/заробляєте між сходженнями? Який ваш досвід в горах? :)

Команда в нас стара і добра: я та Ігор Бабенчук. Ігор давно був одним з моїх інструкторів, навчав основ альпінізму. Вот навчив на свою голову, це вже далеко не перше наше важке сходження разом. Зараз Ігор працює промисловим альпіністом.

Іван Бандрівський та Ігор Бабенчук

Також в нас була підтримка в особі Олега Гордійчука. Це легкий на підйом чоловік, який готовий підписатися на будь-яку авантюру. Олег був нашим штурманом в дорозі, забезпечував зв'язок із зовнішнім світом та радіозв'язок між нами. Також Олег контролював темп нашого підйому. На маршрут Олег з нами не підіймався.

Іван Бандрівський, Ігор Бабенчук, Олег Гордійчук

Я разом із дружиною полюбляємо активний відпочинок та маємо великий досвід організації подорожей. В 2016 році ми створили компанію TravelBand, щоб допомагати людям потрапляти в цікаві місця нашої планети. Також ми проводимо консультації для людей які планують самостійні подорожі. Часто наші поїздки тісно поєднанні з навчанням альпінізму та сходженнями на вершини. Працюю інструктором в гірському клубі Екстрем, Львів.

• Як ставиться родина до ризикових сходжень?

Дружина в мене також полюбляє гори, також раніше підіймалися разом на Маттерхорн класичним маршрутом. І на багато інших гір. Завжди мене підтримує і каже, щоб був обережним. Батьки та інші родичі спочатку були проти такого захоплення, але з часом зрозуміли що захоплення перетворилося на професію. Якою я заробляю на життя та отримую від цього задоволення.

Jul Bandrivska & Іван Бандрівський

• Чи був момент на сходженні прийняття рішення вперед або назад? Як часто в тебе буває таке відчуття?

На маршруті є місце, яке потрібно пройти до обіду. Якщо не встигаєш, то краще повернути назад. Або планувати ночівлю ще на підйомі. Ми до цього місця долізли досить швидко, тому рішень приймати не довелося. Але загалом бувають випадки, коли через певні умови краще розвернутися. Як кажуть бувалі альпіністи: “краще сто раз повернутися, ніж один раз не повернутися”.

• Багато знайомих, хто користувався твоїми послугами при поїздках в Татри. При цьому ти кожен раз сам лізеш щось цікаве. Як думаєш, яка наразі твоя технічна межа? Що ще по силу лізти зараз?

Кожного разу, коли потрапляю в гори, то розцінюю це як нагоду потренуватися. А найкраще тренування - це сходження. Не можу просиджувати дні без діла. Оскільки багато займаюся з різними людьми, то доводиться завжди бути в формі. Часто ходжу на одні і ті ж маршрути, просто з різними людьми. І мені вже не дуже там цікаво.

Тому стараюся час від часу розвіюватися на цікавіших маршрутах, щоб підтримувати технічний рівень. Іноді мені здається, що в мене хронічна кріпатура чи гіпертонус всіх м'язів тіла. Варто зробити перші кілька кроків вперед, як все проходить само собою: ноги йдуть на підсвідомому рівні, руки лізуть так само. Тож можна насолоджуватися краєвидами.)

Один мій друг колись часто повторював, що розум не знає на що здатне тіло. Тож технічна межа лише в нас в голові. Якщо її відкинути, то можна хоч по голій стіні лізти.

• Я бачив, що ти тренуєш/вчиш у Львові. Хто це і як це відбувається?

У Львові є клуб Екстрем, в якому я з іншими інструкторами проводимо навчання для любителів гір всіх рівнів підготовки. Більшість любителів - це новачки. Та в мене дуже насичений графік і мало долучаюся до навчань у Львові. Намагаюся організовувати навчальні виїзди в гори. В теплу пору року прагну більше вибиратися полазити на скелі.

• Як ставишся до офіційного альпінізму? Розряди, оформлення зборів, вибори федерацій.

Офіційний альпінізм, який зараз є в Україні, залишився нам в спадок від Радянського Союзу. В давні часи він був прикладним видом спорту, тісно пов'язаним з армією. І підтримувався тогочасною державою.

Була створена і добре відпрацьована навчальна система, яка добре працювала на території Союзу і готувала сильних спортсменів. Альпінізм був масовим, але до високого рівня добиралися, мабуть, не більше одного відсотка. Розряди, правила, характеристики та інші бюрократичні речі відігравали свою роль.

На сьогоднішній час альпінізм перетворився на недешеве захоплення. І підтримки від держави немає ніякої (і не потрібно). Для сходжень стали доступними гори, про які в часи Союзу були лише мрією. В цих гірських районах ми стикаємося з місцевими законами, правилами, традиціями, альпіністами… І тут вже не виходить застосовувати наявну в нас систему.

Думаю що потрібно адаптуватися під сучасний світ. Вважаю, що варто зберегти базові принципи навчання. Такі як старт з простого і рух до складнішого. Від навчання в малій групі до сходжень в двійці. Закладання основ під наглядом кваліфікованої людини, яка повинна бути не лише досвідченим альпіністом, але й також педагогом та психологом. Розряди, на мою думку, потрібні лише для задоволення ЕГО. Що іноді спонукає на передчасні кроки в плані сходжень. Я б від розрядів відмовився. Залишив би книжку альпініста, в ній багато корисної інформації для аналізу майбутнього члена колективу чи напарника. Збори також потрібна річ. Можливо є потреба трохи змінити їх організацію. Якраз на конференції ФАіС в 2020 р вибрали людей, які працюють в напрямку адаптації альпінізму до сучасних умов.

• Чи є в планах залізти якийсь новий (першопроходження) маршрут? Чи пролізти щось в інших районах?

На даний час важко будувати конкретні плани. Складно назвати гору чи маршрут, куди збираюся. Є багато різних варіантів куди хочеться залізти. Якщо розглядати відносно низькі (до 5000) чи доступні нам гори, наприклад як Татри, Альпи, деякі райони Тянь-Шаню, то хочеться лізти на вже пройдені цікаві маршрути.

Коли зберуся кудись вище, то можна і про першосходження подумати. Давно в голові крутиться Ама-Даблам.

• Що вважаєш гарним стилем в альпінізмі? Взагалі заморочуєшся з цього приводу?

В кожного є свій стиль при сходженні. Мені подобається швидке пересування вільним лазінням з мінімальним спорядженням. Для цього потрібно бути в хорошій формі і маршрут обирати відповідно до свого рівня. По надто складному маршруту швидко і впевнено лізти не вийде. Та коли маршрут під силу то приносить одне задоволення.

• Дякую за інтерв’ю і успіху в подальших сходженнях!

12.04.2020

Бандрівський Іван

Келін Олексій